Ріпак — одна з найпоширеніших олійних культур із родини капустяних. Його вирощують переважно для отримання олії, що використовується в різних галузях промисловості, зокрема й харчовій. Насіння ріпаку містить 40–50% олії, 16–29% білка, 5–7% клітковини та 24–25% безазотистих екстрактивних речовин. Ріпак буває як ярий, так і озимий, але через більшу популярність озимого ріпаку зупинимося саме на його особливостях.

Морфобіологічні особливості ріпаку

Ріпак невибагливий до теплового режиму, що значно спрощує його вирощування. Для проростання насіння достатньо температури вище 0°C, а для дружніх сходів оптимальною є температура близько 15°C. Рослини починають вегетувати при 5–6°C. Для успішної перезимівлі необхідне формування розетки з 6–8 листків, що забезпечується правильними строками сівби та густотою посівів. Добре загартовані рослини можуть витримувати морози до -25…-28°C за наявності снігового покриву 5 см. Проте весняні перепади температур можуть негативно впливати на ріст культури. Найкраща температура для росту вегетативної маси становить 18–19°C, а для цвітіння й достигання — 22–24°C.

Вологозабезпечення має вирішальне значення для врожайності озимого ріпаку. При річній сумі опадів менше ніж 500 мм можливі значні втрати. Особливо важливим є зволоження під час росту стебла та цвітіння. Культура віддає перевагу частим, але помірним опадам. Ріпак є рослиною довгого дня, і ясна погода восени підвищує морозостійкість, що сприяє успішній перезимівлі.

Етапи формування врожаю

За сприятливих умов ріпак сходить на 4–5 день після сівби. На початкових етапах більшість ресурсів витрачається на розвиток кореневої системи, яка до кінця вересня значно зміцнюється. Надмірно густі посіви можуть призвести до конкуренції між рослинами за світло, що негативно впливає на зимостійкість і врожайність.

Осінній розвиток рослини, зокрема формування листків, впливає на майбутній урожай. Зменшення кількості листків восени може призвести до втрати 15–20% урожаю навесні. З початком весняної вегетації спостерігається інтенсивний ріст стебла, що триває 2–3 тижні. Цей період є критичним для засвоєння азоту та формування квіток. Обробка регуляторами росту найбільш ефективна у фазі бутонізації. Після початку цвітіння суттєво вплинути на урожай майже неможливо.

Удобрення ріпаку

Ріпак потребує більше добрив, ніж зернові культури. На формування 1 ц насіння необхідно 6 кг азоту, 2,4 кг фосфору та 4,2 кг калію. Частину поживних речовин рослина отримує з ґрунту, але решту потрібно компенсувати за рахунок органічних і мінеральних добрив.

Азот і сірка є ключовими елементами для формування вегетативної маси та високої врожайності. Проте ефективність азоту знижується за нестачі калію та фосфору. Фосфор сприяє розвитку кореневої системи, морозостійкості та продуктивності культури, а калій підвищує імунітет і водозасвоюваність рослин. Найкраще фосфорні та калійні добрива вносити під оранку, а азотні — навесні.

Азотні добрива слід вносити не менше двох разів: перший — якомога раніше, навіть по мерзлоталому ґрунту, другий — на початку росту стебла (через 20–25 днів після першого). Третє підживлення азотом може бути доцільним на ґрунтах із ризиком вимивання елементів живлення, і його краще проводити на початку цвітіння.

Не варто нехтувати мікроелементами, такими як магній, сірка, бор, марганець, цинк та молібден. Магній сприяє фотосинтезу, покращує якість насіння та підвищує вміст олії. Нестача сірки знижує врожайність і якість насіння. Раціональне удобрення мікроелементами забезпечує не лише підвищення врожайності, а й загальну стійкість культури.